Чоловік провів ніч з іншою жінкою. Її дім, розташований на околиці міста, був за кілька годин їзди, проте він зовсім не вважав цю дорогу марною тратою часу. Там на нього чекали розмови, вільні від докорів, безтурботний сміх і така увага, якої, на його думку, вже давно бракувало в його власному шлюбі.
Вдома на нього чекала дружина, а разом із нею — буденні клопоти й непрості розмови, які він волів постійно відкладати на потім. Замість того щоб вирішувати проблеми у шлюбі, він дедалі частіше обирав шлях зручної втечі.
За розмовами час спливав непомітно. Коли він нарешті глянув на годинник, була вже майже четверта ранку.
— Залишайся до світанку, — запропонувала вона.
— Не можу. Мені треба повертатися додому.
Вона нагадала йому, що він сам розповідав про нещасливий шлюб, але він уже шукав ключі, поспішаючи піти. Його охопила тривога: дружина ось-ось прокинеться, а йому ще треба було вигадати пояснення своєї відсутності.
За роки таємних зустрічей він навчився готувати виправдання заздалегідь. Дорогою назад він перебирав у голові різні варіанти, намагаючись вирішити, який із них звучатиме найбільш переконливо.
Коли він дістався додому, небо вже почало світлішати. Він тихо увійшов, залишив куртку в передпокої й напружив слух. У квартирі панувала незвична тиша.
Двері до спальні були трохи прочинені. Зазвичай дружина тримала їх зачиненими на ніч; ця дрібниця змусила його насторожитися.
Він повільно підійшов і зазирнув усередину.
Побачивши дружину на ліжку, він завмер у дверях…
