Я сказала свекрусі, що в мене ранній рейс, і лягла спати. Невдовзі після опівночі я почула, як відчинилися двері моєї спальні.
Я не розплющувала очей, поки вона порпалася в моєму валізі. Потім вона вклала щось у внутрішню кишеню й прошепотіла в слухавку:
— Це в її ручній поклажі. Подзвони в службу безпеки аеропорту о шостій. До сніданку з нею буде покінчено.
Я не поворухнулася. Дочекалася, поки її кроки стихнуть, а потім перевірила запис із маленької камери, захованої в годиннику на моєму приліжковому столику.
Мене звати Евелін Картер. Мені тридцять шість років, і після семи років шлюбу родина мого чоловіка помилково прийняла мою стриманість за повну відсутність проникливості.
Моя свекруха, Маргарет, вміла завдати жорстокої образи, супроводжуючи її щирою усмішкою й тарілкою печива. Її син, Деніел, перейняв від неї жагу до контролю — а також жадібність до грошей.
Три місяці тому я знайшла докази того, що з «Картер Холдінгс» — готельно-ресторанної компанії, заснованої моїм покійним батьком, — зникло майже 2,4 мільйона доларів. Деніел був генеральним директором, а Маргарет відповідала за зв’язки з громадськістю. Мені належало 52 відсотки компанії.
Вони називали мене «декоративною акціонеркою». Вони й гадки не мали, що до шлюбу з Деніелом я одинадцять років пропрацювала судовим бухгалтером.
Того вечора за вечерею я згадала про свою поїздку до Чикаго.
— Знову ділова поїздка? — запитала Маргарет.
— Просто зустріч, — відповіла я.
Деніел засміявся: — Залиш важливі рішення тим, хто розуміється на грошах.
Я усміхнулася: — Звісно.
Тепер на відео з’явилася Маргарет у шовковому халаті. Вона відчинила мою валізу, поклала всередину якийсь темний предмет і зателефонувала Деніелу. «Готово, — сказала вона йому. — Подавай заяву о шостій».
Усередині все стиснулося. Цим предметом була зброя. Вони планували зробити так, ніби я везла її із собою, проходячи контроль у аеропорту.
Деніел спав у сусідній кімнаті… принаймні, я так думала. Я сховала запис і зателефонувала детективу Раміресу — слідчому, з яким уже спілкувалася щодо зниклих коштів компанії. «Евелін, — відповів він, і в його голосі відчулася настороженість. — Що сталося?»
«Мій чоловік і його мати щойно припустилися фатальної помилки», — прошепотіла я.
Ще до світанку вони зрозуміють, що я готувалася до цієї зустрічі набагато довше, ніж вони могли собі уявити.
