В автобусі Морган поступилася своїм місцем літній жінці в сірому пальті. Жінка подякувала їй, а потім, вже збираючись відійти, нахилилася до неї.
— Коли чоловік подарує тобі намисто, не одягай його. Натомість залиш його на ніч у склянці з водою.
Морган спантеличено подивилася на незнайомку.
— Перепрошую? Що ви сказали?
Жінка пильно, ніби вивчаючи, подивилася на неї.
— І не кажи чоловікові, що я тебе про це попередила.
Перш ніж Морган встигла запитати, звідки та дізналася, що вона заміжня, автобус зупинився, і жінка вийшла. Протягом дня Морган намагалася переконати себе, що це була просто дивна випадкова зустріч.
Їй було тридцять шість років. Вона працювала помічницею бухгалтера в невеликій будівельній фірмі в Чикаго і щодня їздила на роботу громадським транспортом. Вони з чоловіком, Джуліаном, жили разом в одній квартирі й ділили побутові витрати — хоча, насправді, левову частку рахунків зазвичай оплачувала Морган.
Найбільше Джуліана дратував старий заміський будинок, який Морган успадкувала від бабусі. Він стояв серед яблунь у Вісконсині — місце, де Морган провела багато дуже щасливих років.
— Ми могли б вигідно його продати, — часто казав Джуліан. — Ці гроші можна було б використати з більшою користю.
— Для мене це більше, ніж просто нерухомість, — відповідала вона.
Зазвичай на цьому розмова й закінчувалася. Але після тієї поїздки в автобусі його слова раптом набули іншого, тривожного відтінку.
Через тиждень Джуліан повернувся додому з оксамитовою коробочкою.
— У мене для тебе подарунок.
Всередині було золоте намисто. Витончена річ, яка ідеально пасувала до стилю, що зазвичай обирала Морган. Проте, попри захоплення, вона відчула укол тривоги й згадала про попередження.
— Воно прекрасне, — сказала вона, не одягаючи його.
На коротку мить посмішка зникла з обличчя Джуліана. Він швидко оговтався, але Морган помітила цю зміну. Пізніше, поки її чоловік працював за комп’ютером в іншій кімнаті, вона дістала з шафи склянку й обережно поклала в неї намисто. Наступного ранку вода залишилася прозорою. Жодних підозрілих слідів не з’явилося.
Морган уже вирішила, що її тривога була безпідставною, аж раптом помітила на застібці дрібне гравіювання. Вона піднесла прикрасу до світла й розгледіла ініціали, яких раніше не бачила.
Це були ініціали її бабусі.
Морган завмерла. Як вони могли опинитися на подарунку від Джуліана — і чому він їй нічого не сказав?
Вона втупилася в намисто, а потім кинула погляд на телефон, де все ще зберігалися повідомлення від чоловіка щодо продажу заміського будинку. Тепер вона хотіла дізнатися не лише те, де він придбав цю прикрасу, а й що ще він від неї приховував.
