Коли лікар поклав результати аналізів на стіл, його обличчя стало серйозним. Він попросив мене зачекати, зачинив двері кабінету й поставив запитання, від якого в мене похололи руки:
— Чи знає ваш чоловік, що ви прийшли сюди?
Щоб пояснити, як я опинилася в його кабінеті, мушу повернутися на шість місяців назад.
Мене звати Маргарет, мені шістдесят чотири роки. Коли я вийшла заміж за Деніела — якому тоді був тридцять один рік, — мої родичі були переконані, що я роблю помилку. Він був успішним підприємцем, а я жила на пенсію після тривалої кар’єри шкільної вчительки.
Люди постійно запитували, що взагалі може нас пов’язувати. Я ніколи не сперечалася й не намагалася виправдовуватися; я щиро вірила, що ми покохали одне одного.
Спочатку Деніел був неймовірно уважним: дарував квіти, готував сніданок і не дозволяв мені носити важкі сумки. Але через кілька місяців у нього з’явилася звичка, яка спершу здавалася милою.
Щовечора він готував для мене теплий напій.
— Випий це, люба. Це допоможе тобі розслабитися, — казав він.
Він часто залишався поруч, чекаючи, доки я все вип’ю. Я не надавала цьому жодного значення — аж поки не почала прокидатися абсолютно виснаженою. Іноді в мене паморочилося в голові, а вранці я відчувала незвичну, постійну слабкість.
Одного разу я несподівано повернулася на кухню й застала Деніела з маленьким флаконом у руках. Побачивши мене, він одразу ж сховав його.
— Що ти додав у мою чашку? — запитала я.
— Нічого особливого — просто ароматизатор, — відповів він.
Він усміхнувся, але виглядав напруженим. Я не стала наполягати, хоча його пояснення мене не переконало. Через кілька днів я прокинулася посеред ночі й почула, як Деніел тихо розмовляє телефоном у сусідній кімнаті.
— Так, я продовжую це робити, — казав він. — Але часу майже не залишилося.
Решти його слів я розібрати не змогла. Я заплющила очі й удала, що сплю, намагаючись зрозуміти, про що він говорить.
Наступного вечора я не стала пити напій, який він приготував. А вранці звернулася по пораду й домовилася, щоб фахівці дослідили вміст напою. Я не знала, чи підтвердяться мої побоювання, але хотіла отримати професійний висновок.
Через два дні мені зателефонували й попросили прийти. У своєму кабінеті лікар вивчив звіт, перш ніж заговорити.
— У цьому звіті є дещо, що не можна ігнорувати, — сказав він. — Проте аналіз не показує, хто додав цю речовину і навіщо.
Я стиснула кулаки.
— Як ви гадаєте, чи хотів Деніел завдати мені шкоди?
— Я не можу зробити такий висновок, спираючись лише на результати аналізу. Зараз важливо з’ясувати, чи безпечно вам повертатися додому і чи знає ваш чоловік, що ви тут.
