Перше, що я побачила, увійшовши до будинку доньки, — це пов’язка на її руці.
Другим була усмішка — надто вже неприродна, натягнута.
— Мамо, ти зарано, — мовила Емілі, намагаючись утримати страву здоровою рукою. Травмовану руку вона притиснула до тіла. Коли рукав трохи зсунувся, я встигла помітити темний синець, перш ніж вона поспіхом поправила одяг.
На чолі столу її чоловік, Едріан Вестбрук, нарізав печеню — так, ніби нічого особливого не сталося. Його мати, Селеста, спостерігала, як Емілі, докладаючи зусиль, несе миску.
— Скористайся іншою рукою, — кинула Селеста. — У молодих дружин завжди знайдеться відмовка.
Я поставила свою сумочку.
— Що сталося з Емілі?
Донька зиркнула на Едріана й опустила очі. Вона промовчала, але страх на її обличчі сказав мені достатньо, щоб запитати знову.
Селеста коротко засміялася: — Мій син нарешті навчив її поваги.
Едріан відкинувся на спинку стільця: — Тепер вона розуміє правила.
У кімнаті запала тиша. Його брат виглядав задоволеним, сестра зосередилася на своїй тарілці. Емілі так міцно стиснула ложку для подачі страв, що її кісточки аж побіліли.
Понад тридцять років я притягала до відповідальності чоловіків, які називали жорстокість «дисципліною». Я впізнавала ці ознаки: обережні відповіді, опущений погляд, те, як Емілі напружувалася щоразу, коли Едріан відкривав рота.
Гнів лише погіршив би ситуацію для неї. Мені потрібно було зберігати спокій.
— Можна мені сісти поруч із донькою? — запитала я.
Едріан знизав плечима: — Будь ласка.
Я сіла поруч з Емілі й обережно взяла її за руку під столом. Її пальці були холодними, а під моїм великим пальцем відчувався прискорений пульс. Іншою рукою я відправила коротке повідомлення:
«Приїжджайте негайно. Візьміть із собою голову ради та комісара Реймонда Коула».
Потім я зробила ще один, тихий дзвінок.
— Докторе Чен, будь ласка, будьте сьогодні ввечері на зв’язку.
Едріан засміявся: — Лікар? Це вже перебір. Вона просто перечепилася. Голос Емілі ледь чутно пролунав: «Я не перечепилася».
У кімнаті запала тиша.
Селеста поставила свій келих. «Вона просто засмучена. Едріан лише стримав її. Дружина не повинна стояти на заваді майбутньому свого чоловіка».
Я поглянула на неї: «Якому майбутньому?»
Едріан усміхнувся: «Завтра офіційно оголосять про моє підвищення. Я стану операційним директором Westbrook Industries». Він зробив паузу, задоволений собою. «Дивно, що ти взагалі чула про цю компанію».
Я перевела погляд на Емілі, а потім знову на нього.
«Я дуже добре знаю Westbrook Industries».
Едріан не знав, що двадцять два роки тому ми з моїм покійним чоловіком допомогли врятувати цю компанію через наш сімейний інвестиційний траст. Цьому трасту досі належало тридцять вісім відсотків голосуючих акцій — і я була єдиною особою, уповноваженою голосувати від його імені.
