Я витягнув з води маленьке тіло ведмежати, але те, що сталося зі мною трохи згодом, стало справжнім шоком 😱😱
Коли я йшов уздовж глибокої річки, то помітив щось дивне на поверхні. Там плавало маленьке ведмежа.
Спочатку я подумав, що воно просто грається, купається. Але коли підійшов ближче, зрозумів: воно зовсім не рухається й лежить нерухомо на воді.
— Напевно, потонуло… — пробурмотів я, простягаючи руку, щоб витягнути його.
Я обережно підняв його на поверхню. Кілька разів штовхнув, потряс, сподіваючись, що воно оживе, але все було марно. Здавалося, воно бездиханне.
Але саме в цю мить сталося щось жахливе 😱😱 Продовження в першому коментарі 👇👇
Раптом за спиною почувся важкий, низький рик. Мурашки пробігли по шкірі. Я повільно обернувся — і побачив її.
З кущів вийшла величезна ведмедиця. Її очі палали люттю, дихання було уривчастим. Вона побачила, що я тримаю її ведмежа, і вирішила, що це я його вбив.
З оглушливим ревом вона піднялася на задні лапи. Здавалося, навіть земля затремтіла.
Переляканий, я кинув ведмежа назад у воду й щосили побіг уздовж берега. Але мати-ведмедиця була швидшою. Лише за кілька секунд вона наздогнала мене й різко вдарила лапою по спині.
Пронизливий біль пройшов через усе тіло — її кігті залишили глибокі подряпини. Я ледве втримався на ногах, відчуваючи, як кров просочує сорочку.
Та страх дав мені силу. Я кинувся в ліс, петляючи між деревами, поки її рев поступово не стих удалині.
Коли я нарешті вибіг на дорогу, просто впав на землю, задихаючись.
У ту мить я зрозумів: ніколи не можна втручатися в дику природу. Там діють зовсім інші закони. І людина завжди залишиться для неї чужинцем.
