Ув’язнений перед виконанням вироку попросив побачити свого собаку: вранці охоронці відчинили двері камери й завмерли від жаху 😲😱
У 1947 році в міській в’язниці стався випадок, який і досі ніхто не може забути.
У камері №3 сидів ув’язнений, якому залишалося всього кілька днів життя. Його визнали винним у зраді Батьківщини, хоча він до останнього твердив, що ні в чому не винен. Але його слів ніхто не слухав.
16 вересня він мав попрощатися з цим світом на очах у публіки.
В останню ніч наглядач зайшов у камеру. На холодній підлозі, обхопивши руками коліна, сидів чоловік і тремтів від холоду й відчаю.
— Гей, прокинься, — сказав охоронець. — У тебе є останнє бажання.
— Випустіть мене. Я не зрадник…
— Такого не буде. Подумай про інше: їжа, вино, священик…
Ув’язнений підняв очі, повні сліз:
— Моє останнє бажання — побачити мою вівчарку. Хочу попрощатися з нею.
Охоронець насупився, але після довгих роздумів усе ж погодився.
За годину в камеру завели собаку. Щойно вона побачила хазяїна, одразу кинулася до нього, завиляла хвостом, стрибала, облизувала його руки. Чоловік обійняв її так міцно, наче боявся, що це обійми останні. Він гладив її, притискався до шерсті й тихо плакав.
Собака провела в камері господаря всю ніч, але вранці, коли охоронці зайшли, щоб вивести ув’язненого, вони побачили дещо страшне 😱😲 Продовження в першому коментарі 👇👇
Кілька хвилин вони були разом. Ніч минула. Собака весь цей час була поруч, не підпускаючи нікого до хазяїна.
Вранці, коли прийшли за в’язнем, охоронці завмерли. Чоловік лежав на підлозі без подиху, а поруч із ним, уткнувшись мордою в його груди, лежала вівчарка. Вона не відступала ні на крок і гарчала на кожного, хто намагався підійти ближче.
Потім говорили, що його серце не витримало. Але все місто запам’ятало інше: вірного собаку, яка в останню мить зігрівала хазяїна й не дозволила нікому порушити їхнє прощання.
Чоловік пішов із життя не зрадником, а вірним другом із добрим серцем.
