Група туристів вирушила у похід мальовничим лісом. Люди розклали намети, розвели вогнище, сміялися, співали пісні й насолоджувалися відпочинком. Усе було ідеально, доки хтось не помітив, що один із них – чоловік років тридцяти п’яти – зник.
Спершу ніхто не надав цьому значення: вирішили, що він просто відійшов сфотографувати щось цікаве й незабаром повернеться. Але хвилини йшли, і тривога лише зростала.
А тим часом сам чоловік ішов лісом, тримаючи в руках фотоапарат. Його увагу привернула незвичайна рослина біля стежки – він зупинився, зробив кілька знімків, а коли підняв голову, з жахом зрозумів: стежки більше немає. Озирнувся – довкола лише густі зарості.
— Гей! — закричав він. — Я тут!
Та у відповідь — лише тиша. Він пішов навмання, сподіваючись почути голоси або побачити дим від вогнища, але з кожною хвилиною лише більше губився. Вода в пляшці швидко закінчилася, їжі зовсім не було. Ліс поступово темнів, ставало холодніше, а страх посилювався.
Кілька годин він кликав на допомогу, але ніхто не відповідав. І раптом у тиші почувся дивний звук — ніби хрип чи стогін. Чоловік завмер, серце забилося швидше. Він очікував побачити вовка чи кабана, але з кущів з’явився олень.
Проте тварина була в біді: її шия й тулуб були туго обмотані мотузкою. Олень метався, хрипів, ледве дихав.
— Боже… — видихнув турист і обережно підійшов. — Тихо, я не ворог. Я допоможу тобі.
Він повільно простягнув руки, намагаючись не злякати звіра. Олень тупцював на місці, пирхав, але не тікав — наче розумів, що людина справді хоче допомогти.
Чоловік дістав ніж і, напружено лаявшись, почав різати товсту мотузку. Щоразу, коли він робив надріз, олень смикався, але поступово заспокоювався.
Нарешті мотузка впала на землю. Тварина вдихнула на повні груди й завмерла, дивлячись просто на людину.
— Все, ти вільний… — видихнув чоловік, відступаючи назад.
І саме тоді сталося дещо дивовижне, від чого він застиг у шоці, не знаючи, як реагувати 😲😱
Продовження у першому коментарі 👇👇
Олень видав незвичний протяжний звук, схожий на поклик. Потім повільно рушив углиб лісу, озирнувшись через плече, ніби запрошуючи йти за ним.
Чоловік вагався, але дивне відчуття підказало: треба йти за цією твариною. Він пішов слідом.
Пів години вони пробиралися крізь густі зарості. Турист уже ледь тримався на ногах, але продовжував іти за своїм несподіваним провідником. І раптом попереду замайоріли вогники.
Серце здригнулося: то було вогнище. Він вийшов на галявину, де його друзі сиділи довкола вогню — стривожені й перелякані його зникненням.
Чоловік обернувся, щоб подякувати оленеві, але тварини вже не було. Лише слабкий тріск гілок удалині підказав, що він розчинився в нічному лісі.
