Під час весілля моя свекруха піднялася зі свого місця й заявила священику, що вона проти нашого шлюбу: такого від мене вона точно не очікувала 😲😲 Я ніколи не думала, що моє весілля перетвориться на справжню виставу.
Все почалося ще до самої церемонії: свекруха вирішила, що раз у неї немає чоловіка й вона “молода та красива”, то саме вона заслуговує бути дружкою. Я намагалася заперечити, але заради свого чоловіка поступилася. «Що може статися? — подумала я. — Адже це лише традиція». Та сталося найгірше.
На церемонію свекруха прийшла у довгій білій сукні. У білій! У сукні, яка більше личила б справжній нареченій. У якийсь момент вона буквально вирвала з моїх рук букет і гордо стала поруч зі мною, наче вся увага мала бути прикута до неї. Я стримувала сльози й категорично відмовилася фотографуватися поруч із нею.
Та найжахливіший момент настав пізніше. Коли ми стояли біля вівтаря та виголошували клятви, священик поставив відоме запитання: «Чи є хтось, хто заперечує цей союз?» Тоді свекруха підняла руку.
— Я заперечую, — голосно сказала вона. — Це мій єдиний син, і я не готова віддати його іншій жінці. Сину, ходімо додому, навіщо тобі це весілля?
Гості ахнули, хтось хихикнув. Мій чоловік завмер, не знаючи, що відповісти. Я закипала від злості, але водночас думала, як врятувати ситуацію. З незворушним виразом обличчя я обернулася до свекрухи й голосно, щоб усі почули, сказала щось зовсім неочікуване 😲😲.
Свою історію я розповідаю в першому коментарі, а ви можете сказати мені, чи правильно я вчинила 👇👇
Я різко сказала:
— Мамо, ви знову забули прийняти свої ліки? Лікар попереджав: пропустите дозу — і почнете говорити дурниці. Принести вам води, щоб заспокоїтися? Сьогодні ж весілля! Я ж ваша невістка, а це ваш син. Ви мене забули?
А тоді звернулася до гостей:
— Вибачте, моя свекруха серйозно хвора, і часом вона не розуміє, що говорить. Святий отче, продовжимо, її слова нічого не означають. Вона просто розгубилася.
— Але я не хвора! — заперечила свекруха.
— Так, так, ви абсолютно здорові, просто трохи забули свої ліки. Зараз усе минуло, і я вам їх дам, — відповіла я лагідно.
Вона розгубилася, відійшла вбік і сіла на стілець, а церемонія продовжилася. Ми одружилися, і в ту мить я зрозуміла: іноді, щоб захистити своє щастя, треба бути кмітливою.
