Я встановив приховану камеру у своєму магазині, коли дивним чином почали зникати продукти: і те, що я побачив, шокувало мене 😨😱
Я все життя мріяв про власну справу. Без стартового капіталу, без інвесторів — тільки я, мої руки й велике вперте бажання. Після багатьох років мені вдалося відкрити власний невеличкий продуктовий магазин.
Мої працівники — добрі, щирі люди, перевірені роками. Ми разом пережили і кризу, і вимкнення світла, і незадоволених покупців. Я вважав їх не просто колегами — вони стали частиною моєї родини.
Але раптом почали відбуватись дивні речі.
Спершу я помітив, що щодня зникає кілька бананів. Потім — яблука, груші, манго. Хтось ніби спеціально обирав найстигліше й найсмачніше. Подумав — помилка на складі. Потім — збій в обліку. Але ні. Зникнення продуктів стало систематичним. І з кожним днем — усе більше.
Я поговорив із працівниками, але всі клялися, що нічого не брали. Говорили щиро. Настільки, що я почав сумніватися — може, це я сам щось плутаю? Може, забуваю?
Але одного дня моє терпіння урвалося. Увечері, коли магазин зачинився, я встановив приховану камеру. Нікому не сказав — навіть своєму найкращому продавцеві. Хотів дізнатися правду.
Наступного ранку я переглянув запис. І ледь не впустив телефон від шоку. Я думав, що мої працівники крадуть продукти, але правда виявилася набагато шокуючою 😱😱
Продовження — в першому коментарі 👇👇
На екрані чітко видно, як у задні двері, які, схоже, хтось забув прикрити, обережно заходить… мавпа. Так, справжня, пухнаста, з виразними очима та хвостом, як у справжнього акробата.
Вона точно не була випадковою гостею. Спершу виглянула, переконалась, що в магазині нікого немає. Потім тихо прошмигнула до відділу з фруктами й почала ретельно обирати — як справжній гурман.
Спочатку відламала банан, понюхала, не сподобався — відкинула. Потім знайшла персик, сіла просто між ящиками й почала акуратно його їсти.
Коли хтось із працівників проходив повз, вона спритно ховалась за коробки, завмирала, ніби граючи в хованки. А потім, дочекавшись, поки знову залишиться сама, продовжувала дегустацію.
На записі вона з’їла:
– два банани,
– половину ананаса (так, вона роздерла його кігтями!),
– авокадо (відкусила і відкинула — не до смаку),
– а груші — от це була справжня любов.
Я встановив приховану камеру у своєму магазині, коли дивним чином почали зникати продукти: і те, що я побачив, шокувало мене.
Я переглядав запис знову й знову. Спочатку — в повному шоці. Потім — із легкою усмішкою. А потім не витримав і розсміявся. Ця нахабка влаштовувала «нальоти» майже щодня, а ми навіть не здогадувалися.
Наступного дня я прийшов раніше, ніж зазвичай, і став біля заднього входу. І знаєте що? Вона прийшла. Упевнено, без сорому, ніби до себе додому. Зупинилась, подивилась на мене… і, здається, насупилась.
Я простягнув їй банан.
З цього моменту в мене є не лише магазин і чудова команда, а ще й… мавпа на ім’я Фру-Фру. Ми домовились — вона більше нічого не краде, а я щодня залишаю їй трохи фруктів.
