😱 Едвард давно не був на цвинтарі. Вік, біль у ногах, самотність… Але того ранку він прокинувся з іншим подихом. Йому захотілося провідати сина — Майкла.
Майкл був не рідним, але найріднішою людиною у його житті. З дружиною вони не могли мати дітей. Після років очікувань вирішили всиновити. Так у їхньому домі з’явився тендітний хлопчик із тьмяним поглядом.
— Це Майкл. Його мати не хотіла віддавати, а потім раптом передумала. Він нікому не довіряє, — прошепотіла вихователька.
Спершу хлопчик мовчав, їв без апетиту, катався на каруселі без усмішки. Через рік він уперше назвав Едварда «тато» і запитав:
— Ти мене не покинеш?
— Ніколи, — пообіцяв Едвард, обіймаючи його. 💔
Майкл став їхньою гордістю: відмінник, вступив до військового училища, потім служив на небезпечних місіях. Потім — хвороба… Виявили пізно. Лікарі не дали надії.
Невдовзі померла і його дружина. Він залишився один. Лише Макс, пес сивий, як і сам господар, був поруч.
— Ходімо, друже, навідаємо Майкла, — прошепотів він того ранку.
Дорога до цвинтаря була довгою. Біля воріт стояв незнайомець. Не привітався — незвично для їхнього села.
На могилі — безлад. Едвард зітхнув. Але раптом Макс загарчав і почав рити землю біля огорожі. 🐾
— Що ти там знайшов?
З-під землі з’явилася картонна коробка… Суха, свіжа — нещодавно покладена. Навкруги — нікого. Едвард витягнув її й відкрив…
😲 Холод пробігся хребтом, коли він побачив, що було всередині…
📦 Продовження в коментарях… 👇
Коробка була важчою, ніж здавалося. І раптом… щось усередині поворухнулося. Едвард відскочив, серце шалено калатало.
Обережно розірвавши картон, він побачив маленьке тільце. Під старими ганчірками лежала новонароджена дівчинка. Вона ледь рухалась, відкривала ротик і важко дихала.
— Боже мій… — прошепотів він, притискаючи її до грудей.
Він побіг. Макс голосно гавкав, біжучи поруч, як у молодості. Вони добігли до дому Емми — колишньої медсестри села. Вона одразу взяла дитину, загорнула в теплий рушник і почала надавати допомогу.
Едвард давно не був на цвинтарі: вік, біль у ногах, самотність…
За пів години приїхала швидка. Потім — поліція. Зійшлися сусіди. Хтось подав Едварду таблетку для серця. Він тремтів мовчки.
Наступного дня до воріт підійшов чоловік у дорогому пальті.
— Ви Едвард? Я — Герман, дідусь цієї дитини.
Він приніс коробку з продуктами і конверт.
— Це все, що я можу дати. Завдяки вам моя онука жива. Моя дочка померла під час пологів, а її чоловік намагався позбутися дитини заради спадку. Тепер він під слідством.
Едвард кивнув. Він знав, що таке втратити родину.
Через кілька тижнів він поставив нову огорожу на могилах дружини й сина. Усе виглядало гідно. Він сів на лавку й зітхнув:
— Тепер усе гаразд, мої рідні… Так, як мало бути.
Того вечора додому повернувся лише пес. А вранці знайшли старого — він тихо відійшов, з посмішкою на обличчі.
Похорон оплатив Герман. Макс залишився в селі. Коли він помер, його поховали поряд із господарем.
