Підліток помітив маленьку дівчинку, яка сиділа на асфальті й плакала: він вирішив підійти до неї, але тоді сталося дещо несподіване 😲😲
10-річний Марко любив проводити час на залізничному вокзалі. Цей шумний, жвавий куточок міста здавався йому особливим. Іноді він приходив сюди з друзями, але частіше — сам. Йому подобалося сидіти на лавці біля третьої платформи, робити домашнє завдання або просто спостерігати, як поїзди зникають у далечіні, мріючи про майбутні подорожі.
Того дня все почалося як завжди. Марко влаштувався на своєму звичному місці, коли раптом помітив щось дивне — зовсім поруч, біля ліхтаря, на асфальті сиділа маленька дівчинка. Маленька, років чотирьох-п’яти. Вона міцно тримала в руках плюшевого ведмедика й гірко плакала, не звертаючи уваги ні на кого.
Марко розгубився, але вирішив підійти до дівчинки — і тоді сталося дещо несподіване 😲😲
Продовження — у першому коментарі 👇👇
— Чому ти плачеш? Ти сама? — запитав він.
Дівчинка не відповіла, лише похитала головою й ще міцніше обійняла свою іграшку. Він сів поруч:
— Ти загубилася? Як тебе звати?
— Сара… — прошепотіла вона. — Я була з мамою… Вона пішла купити квитки й сказала чекати тут. Але її дуже довго немає…
Марко насупився. Він був на вокзалі вже понад пів години, але не бачив жодної жінки з дитиною.
— Ти знаєш мамин номер телефону?
Дівчинка кивнула й, схлипуючи, продиктувала його.
Марко дістав із рюкзака свій старий кнопковий телефон — батьки дали його йому «на всякий випадок». Він набрав номер. Кілька гудків. Хтось підняв слухавку.
— Алло? — схвильований жіночий голос.
— Алло. Я… знайшов вашу доньку. Вона на вокзалі, біля третьої платформи. Сидить одна й плаче.
— О Боже! — жінка майже закричала. — Я лише на хвилинку відійшла за квитками, а коли повернулася — її не було! Я бігаю по вокзалу, викликаю охорону!
— Вона тут. Все добре, — сказав Марко. — Я поруч із нею.
За кілька хвилин жінка підбігла, захекана, з телефоном у руках і сльозами на очах. Вона схопила дівчинку на руки, повторюючи: «Донечко, пробач… пробач…»
Коли все трохи вгамувалося, жінка подивилася на Марка:
— Дякую тобі. Я залишила її буквально на секунду — мабуть, вона пішла не в той бік… Це жах. Якби не ти… Якби вона вийшла на колії… Дякую тобі, ти справжній герой.
Марко лише знизав плечима. Йому було трохи ніяково, але всередині з’явилось нове, тепле відчуття.
