Під час весілля собака раптово перегородила нареченій дорогу й почала безупинно гавкати: гості були шоковані, коли зрозуміли, чому вона це робить 😱😱
Вони були нерозлучні з першого дня. Софія знайшла Герду — крихітне цуценя німецької вівчарки — на узбіччі дороги під дощем, коли їй було всього вісімнадцять. Відтоді минуло сім років. Герда виросла в розумну, добру й неймовірно віддану собаку, яка супроводжувала Софію всюди: у радості, в смутку, на іспитах, під час переїздів і навіть у день, коли вона зустріла свого майбутнього нареченого.
І ось настав день весілля. Софія — у білосніжній мереживній сукні з довгим шлейфом, з легкою тіарою на голові, позаду — десятки гостей.
Поруч із нею — Герда. Її вірна подруга. Собака навіть «брала участь» у церемонії — прикрашена білим бантиком і мала просто пройти разом із нареченою до вівтаря.
Але саме в цю мить сталося дещо, що вразило всіх.
Коли зазвучала музика й Софія зробила перший крок, Герда раптом загарчала. Вона встала перед нею, не дозволяючи рухатися вперед.
Вона гавкала, тягнула зубами край сукні, дряпала лапами. На білому вбранні з’явилися плями бруду — але Герда не зупинялася.
Розгублена Софія нахилилася, щоб заспокоїти подругу. Вона погладила її по голові й прошепотіла:
— Тихо, дівчинко, все добре…
Але тоді вона помітила дещо жахливе…
Продовження читайте в першому коментарі 👇👇
Передня лапа Герди була зігнута неприродно, і з кожним рухом собака стримувала біль. Шок. Тривога.
Цього не було зранку. Герда була цілком здорова. Вони гуляли разом перед самим від’їздом. Як це сталося?
Софія різко обернулась до гостей:
— Хтось бачив, що сталося з Гердою?
Тиша. І раптом — тихий голос із-за спини:
— Я… я бачив. Вона підбігла до твого нареченого, а він… вдарив її. Сильно.
Софія завмерла. Наречений зблід, спробував щось сказати, але не встиг.
У ту мить вона все зрозуміла. У пам’яті спливли дрібниці: як Герда ніколи не підходила до нього, як уникала його. Як він сердився, коли собака лягала між ними на дивані. Але вона тоді не звертала уваги.
Тепер — усе стало на свої місця.
Софія підняла голову. Голосно, твердо, стримуючи тремтіння в голосі, вона промовила:
— Весілля не буде.
Оглушлива тиша. Гості не могли повірити своїм вухам. А вона вже тримала Герду на руках, незважаючи на те, що біла сукня була забруднена й порвана.
— Я веду її до ветеринара.
Вона пішла, не озираючись. Спершу всі стояли в мовчанні. А потім почали аплодувати. Захоплюючись її силою. Її вибором. Її любов’ю.
