Вдівець помітив, що всі квіти, які він залишає на могилі дружини, зникають: він вирішив встановити камеру, щоб дізнатися правду, і був у жаху від побаченого 😱😱
Минуло вже пів року з того дня, як вдівець втратив дружину. Його життя більше не мало колишнього сенсу. Щоранку він прокидався у порожній квартирі, де все нагадувало про неї — її чашка на кухні, її шарф на вішалці, її парфуми, запах яких досі витає в повітрі.
Але найголовнішим ритуалом стало неділя. Він щоразу йшов на кладовище й приносив червоні троянди — ті самі, які вона за життя обожнювала. Ставив їх біля пам’ятника й довго сидів поруч, ніби розмовляючи з нею.
Однак три тижні поспіль чоловік помічав дещо дивне: квіти, які він приносив для дружини, зникали. Не зів’ялі, не кинуті — а просто зникали.
У відчаї він підійшов до сторожа кладовища:
— Скажіть, ви не бачили, хто забирає квіти з цієї могили?
Старий знизав плечима:
— Нікого не бачив. Та й не моя це справа. Хочете дізнатися — самі розбирайтеся.
Вдівець зрозумів: доведеться діяти самому. Він купив невелику камеру й встановив її біля пам’ятника. Увечері він увімкнув запис — і завмер від побаченого 😱😱
👉 Продовження в першому коментарі 👇👇
На екрані була дівчинка років восьми. Вона підійшла до могили, взяла його букет і швидко понесла. Але куди саме й навіщо — камера не зафіксувала.
Чоловік дивився знову і знову, намагаючись знайти відповідь, але не міг зрозуміти, що відбувається. Навіщо дитині чужі квіти?
Це мучило його цілий тиждень.
І ось наступної неділі він знову прийшов із букетом. І раптом побачив її — ту саму дівчинку. Вона стояла біля сусідньої могили, тримаючи в руках старі зів’ялі троянди. Вдівець обережно підійшов:
— Дівчинко… це ти береш квіти з цієї могили?
Дитина злякалася, хотіла втекти, але він м’яко зупинив її.
— Не бійся, я не серджуся. Просто скажи — навіщо?
Дівчинка опустила голову й прошепотіла:
— У мене тут братик. Він помер навесні. Мама не може купувати квіти. А я не хочу, щоб він лежав один… Я думала, що тьотя з гарного пам’ятника не образиться, якщо я візьму у неї квіти.
Серце вдівця стиснулося. Він довго мовчав, не знаючи, що сказати.
Наступного разу він приніс два букети. Один — для дружини. Другий — для хлопчика. І коли дівчинка це побачила, її очі загорілися від щастя.
— Дякую, дядечку, — сказала вона, притискаючи квіти до грудей. — Тепер він ніколи не буде один.
