Я думала, що моя прийомна донька везе мене до будинку для літніх людей, але коли побачила, куди саме ми їдемо, я була в шоці 😱😢
Коли мій чоловік пішов із життя занадто рано, його маленькій донечці було всього п’ять років.
Відтоді турбота про неї повністю лягла на мої плечі. Я виховувала її як рідну: годувала, лікувала, допомагала вчитися, проводила безсонні ночі біля її ліжечка. Потім допомогла вступити до коледжу, підтримувала матеріально й морально.
Зараз моїй прийомній доньці вже тридцять. Усі ці роки вона була поруч, але останнім часом я помітила: вона стала якоюсь відстороненою, холодною. Я переживала, що, можливо, вона втомилася піклуватися про мене, що їй важко.
Одного вечора вона приїхала додому й сказала:
— Збирай речі. На перший час лише найнеобхідніше.
Я розгубилася:
— Куди ми йдемо?
Вона нічого не відповіла. Ми зібрали валізу, і всю дорогу в машині я тихо плакала. Я була впевнена: вона везе мене до будинку для літніх людей. У грудях стискалося серце — невже стільки років моєї любові й турботи нічого не означали?
Але коли я побачила, куди саме ми їхали, я була в шоці 😱😱
Продовження в першому коментарі 👇👇
Машина зупинилася біля величезного двоповерхового будинку. Я витерла сльози й вийшла. Перед очима відкрилося щось неймовірне: охайний сад, білий фасад, широкі вікна, просторий двір.
Я думала, що моя прийомна донька везе мене до будинку для літніх людей, але коли побачила, куди саме ми їдемо, я була в шоці.
Моя донька подивилася на мене й тремтячим голосом сказала:
— Мамо… тепер це наш дім. Ти завжди мріяла про такий. Я весь цей час відкладала гроші, щоб подарувати тобі дім твоєї мрії. Пробач, що останні дні була холодною — я все приховувала заради сюрпризу. Дякую тобі за все, що ти для мене зробила.
Я стояла в шоці, не вірячи власним очам. Сльози на щоках були вже іншими — це були сльози щастя. Я зрозуміла: її любов жива, просто проявилася найнеочікуванішим і найзворушливішим способом.
