Місяць провів у лікарні, а коли повернувся додому, побачив свої речі в коробках на вулиці: дочка вигнала мене з дому, але незабаром сталося дещо страшне 😢😢
Я зазвичай не пишу в соцмережах, але зараз мені потрібна порада. Як жити далі?
Мені 85 років. Останній місяць я провів у лікарні через проблеми зі здоров’ям. Рідних у мене майже не залишилося, про мене дбає лише моя єдина дочка. Увесь цей час я мріяв повернутися додому: прийняти душ, лягти у своє ліжко, знову відчути запах рідних стін.
Але коли я повернувся, побачив дивну картину: усі мої речі стояли в коробках у дворі, а на дверях були нові замки.
Я не розумів, що відбувається, і відмовлявся вірити, що це зробила моя дочка, доки не відчинилися двері й вона не вийшла на вулицю.
— О, тату, ти повернувся, — сказала вона, ніби нічого й не сталося. — Я зібрала твої речі.
— Але навіщо? Я ж нікуди не збираюся їхати.
— Як це не збираєшся? Ми їдемо в будинок для літніх людей. Лікарі ж сказали, що тобі потрібен цілодобовий догляд, а я більше не можу про тебе піклуватися.
— Але це мій дім! Я хочу дожити тут свої дні.
— Ні, тату. Це мій дім. А тобі все одно залишилося недовго.
З цими словами вона сунула мені до рук кілька купюр на таксі й грюкнула дверима.
Я стояв на вулиці, не знаючи, куди йти та що робити. Руки тремтіли, а сльози котилися по обличчю. Мені було дуже боляче й прикро, але я намагався триматися.
Поки я стояв біля коробок, сталося дещо зовсім неочікуване. 😨😱
Розповідаю, що саме сталося, і сподіваюся на ваші поради, як усе це виправити?
Продовження в першому коментарі 👇👇
У цей момент підійшов сусід — молодий хлопець, наскільки я пам’ятав, він був блогером. Він побачив мої коробки, почув частину розмови з дочкою і відразу включив камеру.
— Друзі, подивіться, що відбувається, — сказав він у прямому ефірі. — Старика вигнали з власного дому рідні люди.
— Синку, не треба знімати, це наші сімейні проблеми, — попросила я.
Але він не звернув на мене уваги.
Історія розлетілася по інтернету за лічені години. Люди обурювалися, писали коментарі, засуджували дочку. Компанія, в якій вона працювала, звільнила її. Друзі відвернулися. На вулиці почали показувати пальцем і говорити: «Ось та, що вигнала свого батька».
Дочка впевнена, що сусід навмисно зробив це, хотів помститися.
А я… тепер не знаю, чи все зроблено правильно.
Так, дочка вчинила зі мною жорстоко. Але вона була в мене одна. А тепер у неї не лишилося ні друзів, ні роботи, ні майбутнього. Вона втратила все через мене.
